Якщо КДО не утворений у громаді, чи можна ініціювати його створення та в який спосіб?

   КОРОТКА ВІДПОВІДЬ: Так, можна ініціювати створення КДО в громаді.

Розглянемо дорожню карту створення такого КДО, як Молодіжна рада (алгоритм можна застосувати і для створення інших КДО).

  1. Формування ініціативної групи.

 Ініціативна група — це саме ті люди, які проявили бажання створити КДО в громаді — Молодіжну раду.

Ініціативна група може складатися з молоді, яка виявила бажання взяти участь у створенні КДО, представників різних організацій, які підтримують ідею створення такого органу, активних мешканців громади. 

   До складу ініціативної групи може входити будь-хто зацікавлений у створенні Молодіжної ради. Не повинно бути обмежень (дискримінації) за віком, статтю, станом здоров’я чи певними іншими соціальними показниками.

  Ініціативна група на цьому етапі може звернутися до ОМС із пропозицією / ініціативою щодо створення КДО та надалі здійснювати спільну роботу щодо напрацювання необхідних документів.

  Ініціативна група зазвичай займається підготовкою до заснування Молодіжної ради, залучає до цього процесу інших молодих людей та проводить збори, на яких обговорюються питання, що стосуються створення Молодіжної ради.

  Рекомендуємо розробити положення про ініціативну групу або регламент — документ, в якому зазначено, як працює ініціативна група, хто туди входить, які питання обговорюються та як приймаються рішення.

  Зазвичай ініціативна група діє до першого засідання молодіжної ради в громаді.

  1. Головною формою роботи ініціативної групи є засідання (або збори).

  Основна мета на цьому етапі — це розробка документів для супроводу і створення КДО — рішення про створення Молодіжної ради в громаді та напрацювання Положення про Молодіжну раду (цей документ буде регламентувати діяльність КДО).

  Рішення про створення Молодіжної ради в громаді є дуже важливим документом, який дає офіційний початок створенню консультативно-дорадчого органу в громаді й засвідчує те, що цей орган працює.

  1. Винесення підготовлених документів (рішення про створення КДО та Положення про КДО) на сесію (для затвердження).
  1. Після того як сесія прийняла рішення про створення Молодіжної ради в громаді, необхідно розпочати роботу із набору кандидатів у члени новоствореного КДО.
  2. Провести установчі збори.
  3. Вітаємо вас! КДО створено

P.S. Зазначений алгоритм можна використовувати і для створення інших КДО в громаді.

Створити КДО — просто!

Ініціюйте створення КДО в громаді для розбудови довіри між владою та громадою.

Ця публікація була створена Всеукраїнською громадською організацією інвалідів «Правозахисна спілка інвалідів» у рамках проєкту «Дослідження участі громадськості у процесах прийняття владних рішень у партнерських громадах Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» та стала можливою завдяки Агентству США з міжнародного розвитку (USAID) та щирій підтримці американського народу через Проєкт USAID «ГОВЕРЛА». Зміст цієї публікації не обов’язково відображає погляди USAID та Уряду США.

Консультативно-дорадчий орган (КДО)

Консультативно-дорадчий орган (КДО) — це колегіальна установа або орган, який створений при органі влади на постійній чи тимчасовій основі з метою забезпечення участі громадян в управлінні справами через проведення консультацій із громадськістю, попереднього обговорення питань, віднесених до компетенції органу публічної влади та здійснення громадського контролю за його діяльністю.

Правовою основою утворення та діяльності таких органів є Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти. 

Статус консультативно-дорадчого органу, повноваження, основні напрями і форми діяльності визначаються положенням про конкретний орган, яке прийнято ОМС громади.

КДО може мати різні назви (залежно від сфери, складу, функцій). Наприклад, Громадська рада, Молодіжна рада, Рада ВПО, Поважна рада, Рада учасників АТО/ООС тощо).

Консультативно-дорадчі органи є дієвим інструментом врахування голосу та побудови демократії. Участь мешканців у КДО є обов’язковим елементом розвитку громад. Цей важливий аспект взаємодії відкриває двері до ефективного

прийняття рішень та сприяє активному залученню громадськості у формуванні стратегій та програм для місцевого розвитку.

Участь у консультативно-дорадчих органах дозволяє мешканцям висловлювати свої думки та робити важливий внесок у процеси прийняття рішень, сприяючи вбудованій демократії. 

Ця співпраця формує систему, де громада взаємодіє із владою та іншими зацікавленими сторонами, зміцнюючи взаєморозуміння. Такий підхід є ключовим для успішного вирішення різноманітних проблем та викликів, що стоять перед громадою, а також забезпечує врахування думки представників різних суспільних верств населення.

Як дізнатися, чи утворено у вашій громаді КДО?

  1. Перевірити інформацію на офіційних ресурсах ОМС / громади (офіційний сайт, офіційні групи в соціальних мережах), а також на інформаційний стендах ОМС.

НА ЩО ЗВЕРНУТИ УВАГУ, ЩОБ ПРИШВИДЧИТИ ПОШУК:

  1. Окремі сайти можуть містити окремі вкладки (підвкладки) в своїй структурі, мати рубрику/категорію щодо цього питання.

А отже шукаємо вкладки «громадськості», «участь громадськості», «співпраця з мешканцями», «для мешканців громади», «консультативно-дорадчі органи», «КДО» тощо.

Як правило, інформація, що нас цікавить знаходиться в таких вкладках.

  1. Також можемо використати пошук за «ключовими словами», на офіційному сайті використовуємо інструмент «пошук» в якому вводимо вищезазначені словосполучення, також пробуємо варіанти назв найпоширеніших КДО (Молодіжна рада, Громадська рада, Рада ВПО).
    1. Інколи інформацію про створення КДО можемо знайти у блоці «документи», «прийняті ріщення», «для ознайомлення».
    2. Звернутися з питанням на особистому прийомі у представника ОМС, через форму «питання / відповіді» на офіційному сайті ОМС.
    3. Звернутися до ОМС зі зверненням або із запитом щодо доступу до публічної інформації щодо факту наявності існуючого (існуючих) КДО в громаді.

    ЗВЕРТАЄМО ВАШУ УВАГУ: доволі часто в громаді утворено кілька КДО, тому доцільно у зверненні/запиті ставити питання щодо надання інформації стосовно всіх КДО, які утворені в громаді.

    РЕКОМЕНДАЦІЯ: Рекомендуємо обрати третій спосіб, тому що дуже часто на офіційних сайтах відсутня повна та достатня інформація.

    Обираючи між такими інструментами як особисте звернення та запит на доступ до публічної інформації (інформаційний запит) рекомендуємо обрати останній та звертатися до представників органів влади у порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації», оскільки в цьому випадку загальний строк для надання відповіді на ваш запит представником ОМС складатиме 5 робочих днів з дати отримання, а у випадку просто звернення загальний строк надання відповіді становить 30 днів.

    Щодо правил оформлення запиту на інформацію варто дотримуватися вимог, які встановлені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

    Законодавцем встановлено, що запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

    РЕКОМЕНДАЦІЯ: Обрати письмову форму (для наявності доказу відправлення, що відсутній при простому усному зверненні, та направити запит електронною поштою (для економії ресурсів та пришвидшення отримання вашого запиту ОМС).

    Формуйте запит просто та чітко.

    Одна із запорук своєчасного отримання інформації — належно сформований запит. Що простіше він оформлений, то більше шансів швидко отримати інформацію. Більшість розпорядників публічної інформації стикаються з проблемою інформаційно обтяженого запиту, зі змісту якого неможливо визначити, який саме документ людина запитує.

    А отже, запит не повинен містити зайвої інформації, такої як:

    • передумови написання запиту;
    • як цей документ стосується безпосередньо вас;
    • для яких цілей ви його запитуєте;
    • новели запитуваного документу.

     

    Інформаційний запит подається в довільній формі, проте має містити такі реквізити згідно з вимогами Закону України «Про доступ до публічної інформації»:

    1) ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є;

    2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

    3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

    З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит через заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному вебсайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

    У разі, якщо з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості тощо) особа не може подати письмовий запит, його має оформити відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації, обов’язково зазначивши в запиті своє ім’я, контактний телефон, та надати копію запиту особі, яка його подала.

    Якщо КДО утворений у громаді, то, відповідно, можна подати заяву із зазначенням бажання долучитися до КДО як член або експерт.

Які форми участі існують?

 Основні форми громадської участі в місцевому самоврядуванні:
— дорадчі / консультативно-дорадчі органи (КДО);
— громадські слухання;
— громадські обговорення;
— звернення громадян;
— громадські ініціативи;
— громадська експертиза;
— місцевий референдум;
— консультації з громадськістю;
— органи самоорганізації населення;
— збори громадян за місцем проживання;
— участь в управлінні місцевим бюджетом;
— доручення депутату;
— відкликання депутата;
— дострокове припинення повноважень голови громади;
— створення петицій.
   Форми участі передбачають залучення громадян до процесу управління громадою, а головне — вони закріплюються законодавчо, механізми та процедури їх реалізації чітко визначені, а результати мають правові наслідки. У разі ефективної взаємодії громадськості з місцевою владою результати закріплюються в офіційних рішеннях місцевих рад та інших документах і реалізуються на практиці. А якщо влада перешкоджає громадськості реалізувати права на участь у місцевому управлінні у визначених формах, має передбачатися відповідальність представників влади. Зазначені форми громадської участі можуть реалізовуватися в різних сферах управлінської діяльності місцевої влади: від розробки та реалізації місцевих стратегій розвитку та цільових програм до управління місцевим бюджетом, соціальною політикою, в галузях житлово-комунального господарства, освіти, медицини, природоохоронної діяльності тощо.
 Будь видимим, будь почутим — долучайся до формування місцевої політики!

 

Ця публікація була створена Всеукраїнською громадською організацією інвалідів «Правозахисна спілка інвалідів» у рамках проєкту «Дослідження участі громадськості у процесах прийняття владних рішень у партнерських громадах Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» та стала можливою завдяки Агентству США з міжнародного розвитку (USAID) та щирій підтримці американського народу через Проєкт USAID «ГОВЕРЛА». Зміст цієї публікації не обов’язково відображає погляди USAID та Уряду США.

Хто може брати участь у процесі прийняття рішень у громаді?

   1. Фізичні особи.
 Варто зазначити, що до прийняття участі у процесі прийняття рішень у громаді можуть бути залучені як постійні мешканці
громади, так і тимчасові (внутрішньо переміщені особи). Щодо ВПО варто зазначити, що створення в громадах консультативних та консультативно-дорадчих органів (КДО) з питань ВПО та з метою залучення ВПО до процесу прийняття рішень місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування прямо передбачено Стратегією державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2025 року, яка схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2023 року № 312-р.
 Отже, долучатися до процесів прийняття рішень у громаді може:
— молодь;
— люди середнього віку (зокрема ВПО, особи з інвалідністю, маломобільні групи населення, представники національних меншин тощо);
— люди старшого віку / люди третього віку (зокрема ВПО, особи з інвалідністю, маломобільні групи населення, представники національних меншин тощо).
2. Ініціативні групи / об’єднання громадян без статусу юридичної особи.
3. Юридичні особи (громадські об’єднання, органи самоорганізації населення, які набули статусу юридичної особи, профспілки тощо).
Будь-яка дискримінація щодо допуску до процесів прийняття рішень зазначених суб’єктів є незаконною.
Маєш право! Будь видимим, будь почутим — долучайся!

Чи є комплексний документ, програма щодо залучення громадян до процесів прийняття рішень? Яке бачення та сподівання держави щодо цього питання.

   Указом Президента України від 27 вересня 2021 року № 487/2021 затверджено Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2026 роки.
   Національна стратегія розвитку громадянського суспільства на 2021-2026 роки (далі — Стратегія) спрямована на визначення комплексу взаємопов’язаних стратегічних завдань діяльності держави у сфері сприяння розвитку громадянського суспільства до 2026 року.
   В основі діяльності держави у сфері сприяння розвитку громадянського суспільства є повага до його автономії. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, уникаючи втручання у формування та діяльність інститутів громадянського суспільства, повинні створювати сприятливі умови для розвитку громадських ініціатив, використовувати прозорі механізми підтримки діяльності інститутів громадянського суспільства та впроваджувати інструменти громадської участі у прийнятті та реалізації владних рішень.
   Діяльність держави в зазначеній сфері має ґрунтуватися на підході «жодних рішень для громадянського суспільства без громадянського суспільства» та співпраці органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства на всіх етапах: проведення аналізу стану реалізації державної політики у відповідній сфері та визначення тенденцій, виокремлення проблем, вироблення варіантів їх розв’язання, розроблення проєктів рішень, їх імплементації та моніторингу реалізації, оцінювання результативності.
   В основу Стратегії покладено бачення ролі та значення громадянського суспільства та принципів його взаємодії з державою, що ґрунтується на міжнародних нормах та стандартах, закріплених, зокрема, у таких документах, як:
● Конвенція про свободу асоціації та захист права на організацію № 87 1948 року;
● Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року;
● Конвенція Організації Об`єднаних Націй проти корупції;
● Конвенція про права осіб з інвалідністю;
● Рекомендація CM/REC(2007)14 Комітету Міністрів Ради Європи щодо правового статусу неурядових організацій в Європі 2007 року;
● Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів 2009 року;
● Кодекс кращих практик участі громадськості у процесі прийняття рішень, ухвалений Конференцією міжнародних неурядових організацій Ради Європи 2009 року (переглянутий 2019 року);
● Резолюції Ради Генеральної Асамблеї ООН з прав людини A/HRC/RES/24/21 «Простір громадянського суспільства: створення та підтримка в законодавстві та на практиці безпечного й сприятливого середовища» 2013 року, A/HRC/RES/27/31 «Простір громадянського суспільства» 2014 року та настанова ООН «Захист та підтримка громадського простору» 2020 року;
● Спільні рекомендації Венеціанської комісії та Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ з питань свободи об’єднань 2014 року;
● Резолюція Генеральної Асамблеї ООН A/RES/70/1 «Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року» 2015 року;
● Рекомендації щодо сприяння більш ефективній участі об’єднань громадян у процесах прийняття державних рішень від учасників Форуму громадянського суспільства для презентації на додатковій нараді ОБСЄ з питань людського виміру 2015 року;
● Керівні принципи щодо громадської участі у процесі прийняття політичних рішень, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 2017 року;
● Рекомендація CM/Rec(2018)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо необхідності посилення захисту і сприяння простору для громадянського суспільства в Європі 2018 року;
● Рекомендація CM/Rec(2018)4 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо участі громадян у місцевому публічному житті 2018 року.
   Також Стратегія спрямована на забезпечення виконання зобов’язань щодо взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства, визначених в Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони.
   Правові засади державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства закладені в Конституції України, законах України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», «Про місцеве самоврядування в Україні», а також законах України, що визначають правовий статус та засади діяльності інститутів громадянського суспільства, а саме в законах України «Про громадські об’єднання», «Про благодійну діяльність та благодійні організації», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», «Про органи самоорганізації населення» та інших.
   Окремі завдання, пов’язані з розвитком громадянського суспільства, відображені, зокрема, в   Національній стратегії у сфері прав людини, затвердженій Указом Президента України 24 березня 2021 року № 119, Державній стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 року № 695, Концепції розвитку громадянської освіти в Україні, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2018 року № 710-р.
   Національна стратегія розвитку громадянського суспільства на 2021-2026 роки (далі — Стратегія) спрямована на визначення комплексу взаємопов’язаних стратегічних завдань діяльності держави у сфері сприяння розвитку громадянського суспільства до 2026 року.
  Метою реалізації Стратегії є створення сприятливих умов для розвитку громадської ініціативи та самоорганізації, формування та діяльності інститутів громадянського суспільства, налагодження взаємодії між громадянами, згаданими інститутами та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, зокрема для реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина, задоволення
суспільних інтересів, забезпечення громадської участі у прийнятті та реалізації владних рішень.
  Стратегія базується на таких 6 принципах:
самоврядності громадянського суспільства — органи державної влади, органи місцевого самоврядування поважають право громадян на самоорганізацію, утворення та участь у діяльності інститутів громадянського суспільства.
   Інститути громадянського суспільства вільні у визначенні своїх цілей, прийнятті рішень, провадженні діяльності, за винятком обмежень, установлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей;
рівності можливостей — органи державної влади, органи місцевого самоврядування створюють рівні можливості для реалізації громадянських прав незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак;
участі та інклюзивності — рішення, що стосуються питань реалізації Стратегії, приймаються відповідними органами за результатами вивчення інтересів та потреб громадян, територіальних громад, інститутів громадянського суспільства, зокрема через проведення публічних консультацій. При цьому створюються умови для рівноправної громадської участі, вживаються заходи для подолання перешкод для представлення інтересів тієї чи іншої суспільної групи;
партнерства — органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інститути громадянського суспільства та бізнес використовують можливості співпраці для реалізації Стратегії, досягнення позитивних змін у суспільстві та створення публічного блага;
прозорості та підзвітності — інформація про реалізацію Стратегії є відкритою для громадськості та оприлюднюється на офіційних вебсайтах органів державної влади, органів місцевого самоврядування.    Відповідна інформація дає можливість громадянам, інститутам громадянського суспільства, міжнародним організаціям, науковим установам, експертам брати участь у моніторингу та оцінці результатів реалізації Стратегії, надавати пропозиції щодо удосконалення відповідної роботи;
взаємної відповідальності всіх суб’єктів реалізації Стратегії — органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інститути громадянського суспільства, що долучаються до реалізації Стратегії, у межах своїх повноважень, можливостей та ресурсів докладають необхідних зусиль для ефективного виконання завдань Стратегії.

У документі визначено 4 основних стратегічні напрямки, а саме:
1. Забезпечення ефективних процедур громадської участі у формуванні та реалізації державної політики на національному та регіональному рівнях, вирішенні питань місцевого значення.
2. Створення сприятливих умов для формування та інституційного розвитку інститутів громадянського суспільства.
3. Стимулювання участі інститутів громадянського суспільства в соціально-економічному розвитку України.
4. Створення сприятливих умов для міжсекторальної співпраці. Втілення Стратегії сприятиме посиленню громадського сектору в Україні. Ознайомитися з документом можна за посиланням:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/487/2021#Text

   Ця публікація була створена Всеукраїнською громадською організацією інвалідів «Правозахисна спілка інвалідів» у рамках проєкту «Дослідження участі громадськості у процесах прийняття владних рішень у партнерських громадах Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» та стала можливою завдяки Агентству США з міжнародного розвитку (USAID) та щирій підтримці американського народу через Проєкт USAID «ГОВЕРЛА». Зміст цієї публікації не обов’язково відображає погляди USAID та Уряду США.

Нормативно-правове регулювання залучення/участі громадян. Конституція України

У Конституції України, а саме у статті 5, зазначено: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».
Стаття 36 Конституції гарантує громадянам України право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації, участі у професійних спілках.
Стаття 38 Конституції розкриває окремі форми участі громадян в управлінні державними справами, серед яких: участь у всеукраїнському та місцевому референдумах, можливість вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування, рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Стаття 40 Конституції надає громадянам України право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Стаття 69 Конституції передбачає, що, крім виборів та референдумів, можуть існувати ще й інші форми безпосередньої демократії, через які здійснюється волевиявлення.
У статті 140 Конституції йдеться, що територіальна громада має право на здійснення самоврядування як опосередковано (через місцеві ради та делеговані їм від громади повноваження), так і безпосередньо. Останнє означає, що участь у самоврядуванні мешканці мають право брати і самостійно, без посередництва місцевих депутатів. Цією ж статтею громадянам надається право на утворення органів самоорганізації населення (будинкових, вуличних, квартальних та інших).
Стаття 143 Конституції закріплює право мешканців територіальних громад управляти розвитком громади. А значить – брати участь у розподілі коштів місцевого бюджету на реалізацію цільових програм, залучатися до розробки цих програм та стратегій розвитку громади. Також визначається право громадян проводити місцевий референдум, управляти майном громади, брати участь в управлінні місцевим бюджетом і контролювати його виконання, вирішувати актуальні місцеві проблеми. Робити вони це можуть як безпосередньо (своїми силами), так і через органи самоврядування громади (опосередковано).
Отже, залучення громадян до місцевого самоврядування передбачає не просто інформування громадськості про наміри влади, але і врахування побажань населення та врахування, реалізацію ініціатив, які надходять від мешканців.

Нормативно правова-база для громадської участі в місцевому самоврядуванні
— ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»;
— ЗУ «Про органи самоорганізації населення»;
— ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад»;
— ЗУ «Про звернення громадян»;
— ЗУ «Про доступ до публічної інформації»;
— Постанова ВРУ «Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні»;

— Постанова КМУ «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики»;
— Постанова КМУ «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади»;
— Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування (статути територіальних громад, Положення про громадську участь тощо).
Радимо ознайомитися з вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Ця публікація була створена Всеукраїнською громадською організацією інвалідів «Правозахисна спілка інвалідів» у рамках проєкту «Дослідження участі громадськості у процесах прийняття владних рішень у партнерських громадах Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» та стала можливою завдяки Агентству США з міжнародного розвитку (USAID) та щирій підтримці американського народу через Проєкт USAID «ГОВЕРЛА». Зміст цієї публікації не обов’язково відображає погляди USAID та Уряду США.

 

Які нормативно-правові акти регулюють залучення громадян?

Відповідно до Конституції України міжнародні договори, які ратифікувала Верховна Рада України, є невіддільною частиною українського законодавства.
Ознайомимося з основними з них:
1. Міжнародний пакт ООН про громадянські і політичні права ратифікований 19 жовтня 1973.
Стаття 25 Пакту проголошує: «Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість:
а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;

б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців;

в) допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби».

2. Базовим актом, який визначає засади місцевого самоврядування, є Європейська хартія місцевого самоврядування, яку Верховна Рада України ратифікувала 15 липня 1997 року, створивши тим самим правові передумови для запровадження в Україні європейських принципів організації публічної влади.
Відповідно до статті 3 Європейської хартії:

1. Місцеве самоврядування означає право i спроможність органів місцевого самоврядування, в межах закону,
здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.
2. Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи.
Друга частина цієї статті наголошує на можливості використання для вирішення місцевих проблем різних форм безпосередньої демократії.
3. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до
правосуддя з питань, що стосуються довкілля, яку було ратифіковано 6 липня 1999 року.
Тим самим Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити на національному рівні участь громадськості у:
• прийнятті рішень щодо конкретних видів діяльності (стаття 6 Конвенції);
• питаннях розробки планів, програм і політичних документів, пов’язаних із навколишнім середовищем (стаття 7 Конвенції);
• підготовці нормативних актів виконавчої влади і/або загальнообов’язкових юридичних актів (стаття 8 Конвенції).
При цьому в Конвенції (частина 4 статті 6) наголошується, що «Кожна із Сторін забезпечує участь громадськості вже на ранньому етапі, коли відкриті всі можливості для розгляду різних варіантів, і коли участь громадськості може бути найбільш ефективною».

Платформа допомоги врятованим – урядовий сервіс для підтримки постраждалих внаслідок війни.

На виконання пріоритетних планів роботи Міжвідомчої робочої групи з питань протидії сексуальному насильству та надання допомоги постраждалим на 2024 рік, а саме – продовження інформаційної роботи з питань допомоги жертвам сексуального насильства під час війни, Службою Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, за сприяння Урядової уповноваженої з питань гендерної політики та спільно з проєктом USAID «Трансформація комунікацій» розроблено інформаційну кампанію щодо роботи Платформи допомоги врятованим, на якій представлено інформацію щодо всіх актуальних сервісів безоплатної допомоги та підтримки постраждалим від насильства під час війни, створена за участі членів Міжвідомчої робочої групи: ключових міністерств, органів місцевого самоврядування, міжнародних та громадських організацій.
Інформаційна кампанія про діяльність Платформи, яку здійснює агенція «Postmen» (ТОВ «Постмен-Україна»), має на меті простою мовою пояснити важливість звернення постраждалих по допомогу, а також поінформувати про доступні сервіси з надання такої допомоги.
Ознайомитися з матеріалами Платформи допомоги врятованим можна за посиланням https://www.help-platform.in.ua/

Що таке «участь громадськості», «залучення громадськості», рівні та навіщо це потрібно?

Інтегруючи різні підходи та трактування, поняття «громадська участь» можна визначити як систему дій, методів, інструментів та механізмів (об’єднаних логікою відповідного алгоритму) участі громадян у визначенні та вирішенні їхніх проблем та адвокації інтересів у громаді.

Ідея залучення громадян полягає в тому, щоб усі громадяни, незалежно від статі, національності, стану здоров’я тощо, мали певні повноваження щодо рішень, які впливають на їхнє життя.

Хоча терміни «залучення» та «участь» часто використовуються як взаємозамінні, насправді вони не є тотожними, адже між ними є дуже важлива відмінність. Вона полягає у ролі, яку відіграють громадяни в цих процесах.

Якщо при залученні громадянам пропонують активно долучитися до ініціатив органів місцевої влади, то ініціатива при процесі участі може надходити лише від громадян.

Звичайно, залучення та участь громадян мають одну й ту ж саму мету — покращення рівня державних послуг та розробки більш орієнтованих на реальні проблеми громадян політик. Проте ініційовані вони різними учасниками процесу.

Залучення громадян є ініціативою згори донизу й ініціюється органом місцевого самоврядування (ОМС). Представники ОМС запрошують громадян долучитися до процесу обговорення, оцінки нових політик та проєктів, які були розроблені ОМС.

Участь громадян є низовою ініціативою, побудованою знизу догори.